Головне не в поглядах сходитися, а в напрямках Якщо чесно:
маршрути часто губилися в дорозі,
плани ламались під силою обставин,
а слова інколи втрачали свою вагу.
Цінності змінювались, принципи втрачались,
емоції не завжди були щирими,
але я чекав тебе і ні за що не зрадив би своєму чеканню.
Я надавав тобі різних ознак, збирав їх з випадкових чи бажаних образів,
і виправляв
як прискіпливий художник,
і зберігав
як ретельний колекціонер.
За вікном блукали люди,
відволікали своєю метушливою неспішністю,
своєю люмінесцентною безликістю.
Вони викрадали хвилини та витрачали повітря,
ламали речі та вбивали квіти.
Я писав листи - підбирав марки,
відправляв рідко - часто переписував останні абзаци.
Інколи я знаходив твої прототипи,
піддавався на їхні ніжності, ділився своїми турботами,
та згодом покидав їх, розчарований чи розбитий.
Адже, в чеканні головне – дочекатись,
уникаючи сумнівів та передчасних висновків,
контролюючи мимовільні пориви та
розпізнаючи красиві підробки.
Бо,
зрештою, я й зараз чекаю, але це вже інше,
раніше це було трепетом очікування, передчуттям присутності,
тепер наша зустріч стала б одою беззмістовності,
безкінечністю втрачених хвилин,
нездійсненною дійсністю.
наша зустріч не була варта чекання,
тому що
я зрозумів,
ми обоє просто чекали.
Автор: Іван Байдак
